ПІДТРИМКА АГРОВИРОБНИКА ПО-НІМЕЦЬКИ

З 27 листопада по 11 грудня в Києві проект «Німецько-український агрополітичний діалог» проводить серію тематичних заходів «Німецькі дні аграрної політики в Україні». Однією зі складових став семінар «Сприяння інвестиціям в аграрний сектор - німецький досвід», що на початку грудня відбувся у Посольстві ФРН.

Від Міністерства сільського господарства, збереження природи та навколишнього середовища федеральної землі Тюрингія були присутні пані Бьянка Даніель та пані Мартіна Шмюккер, які розповіли про заходи підтримки фермерів у Тюрингії, починаючи з 1990-х років.

Чому саме з цього періоду? Дуже просто, федеральна земля Тюрингія, по-нашому, щось на кшталт області, до 1990 року входила до складу Німецької Демократичної Республіки. Після ж руйнації Берлінського муру і входження земель НДР до ФРН, німецькі фермери опинилися зі своїми наділами віч-на-віч зі «звірячим оскалом капіталізму». Щось таке нагадує, правда? Однак німці б не були німцями, якби все ретельно не впорядкували.

Площа Тюригії, або, як її ще називають, «Зеленого серця Німеччини», становить близько 16,2 тис. км2, населення – трохи більше 2 млн осіб.

Сільськогосподарські угіддя становлять 7,87 тис. км2, або 787 тис. га. Орної землі – 613 тис. га. Обробляють її 3700 сільгосппідприємств із середньою величиною наділу 215 га. Ця середня цифра складається в основному із земель сільгоспкооперативів, приватних підприємців і невеликої кількості сільськогосподарських товариств.

Юридичні особи в середньому мають 880 гектарів землі, приватні підприємці – 54 гектари.

В основному в регіоні виробляються зернові культури – займають 64% посівних площ. Ріпаком засівається близько 20% земель – його виробництво розвинулося завдяки розширенню споживання біопалива, а нині, зважаючи на негативні настрої в ЄС щодо використання останнього, виробництво олійної починає дещо скорочуватися. Середня врожайність зернових становить 66 ц/га, олійних – 35 ц/га.

Тваринництво, за словами пані Шмюккер, розвинуто слабо. На всю площу налічується 347 тис. голів великої рогатої худоби, з них – 109 тис. дійних корів. У свинарстві утримують близько 803 тис. поголів'я. До речі, значну увагу в Тюрингії приділяють вівчарству – утримується майже 200 тис. голів овець.

Відносно невелике поголів'я ВРХ компенсується значною продуктивністю – середній надій становить більше 9,2 тис. кг на рік. Тут, до речі, також можна провести певну паралель з Україною: в Тюрингії також є тенденція до скорочення поголів'я ВРХ – з 769 тис. голів у 1990 році поголів'я скоротилося біль ніж удвічі. За низьких цін на молоко фермери або згортали цей напрям діяльності, або вкладалися у технології, годівлю – все те, що дозволило вийти на великі показники надоїв. Наразі ціна на молоко становить 40 євроцентів за кг, проте були часи, коли ціна падала до 25 євроцентів.

У сільському господарстві загалом працює 24 тис. чоловік. Середній дохід за рік становить 20 тис. євро. Це, зазначають фахівці міністерства, не достатній показник, оптимальним би вважали 24 тис. євро на рік.

Середня орендна плата становить 186 євро за гектар. За пасовиська беруть 104 євро за гектар.

Щодо підтримки, не будемо детально зупинятися на розподіленні фінансування  з Європейського Союзу і з внутрішнього бюджету країни. По-перше, нам навіть за умови підписання Угоди про Асоціацію це «не світить», а по-друге, яка різниця, звідки кошти – аби вони були.

Відзначимо лише цікавий факт існування країн нетто-платників і нетто-отримувачів. На 2011 рік налічувалося 10 країн нетто-платників. Наприклад, Німеччина внесла до бюджету ЄС 23 млрд євро, а отримала 12 млрд євро. 17 країн в тому ж році виступали в якості нетто-отримувачів. Наприклад, Польща, внісши до бюджету ЄС 3 млрд євро, отримала 14 млрд євро.

Така ситуація, за словами доповідачів, зараз дуже критикується у різних країнах – членах ЄС. Існує багато думок щодо того, щоб зробити аграрну політику незалежною від політики Європейського Союзу.

Також зауважимо, що на сільське господарство в ЄС у 2007-2013 рр. виділялося найбільше підтримки – саме туди спрямовується 43% бюджету, це включає в себе і підтримку розвитку сільської місцевості. Раніше ця підтримка доходила навіть до 70% видатків з бюджету, проте такі розміри призвели до перевиробництва, тож вирішено було її дещо скоротити.

Для становлення сільського господарства в нових умовах господарювання важливо було розробити інструменти державної підтримки.

Одним з найважливіших інструментів стали державні позики. За згоди регіональної аграрної адміністрації держава надавала кошти фермеру на вигідних умовах: напряму з федерального чи місцевого бюджету під 1% річних на строк до 44 років. Причому перші 4 роки фермера було звільнено від погашення цього боргу. Потім же він мав поступово виплачувати заборгованість – по 2%, враховуючи накопичені відсотки. Кошти ці надавалися під будівництво і обладнання, що з ним пов'язано.

Схема кредитування за зниженою відсотковою ставкою діяла дещо інакше. Фермери зверталися до місцевих банків, які за підтримки спеціального державного банку надавали кошти під 5-7% річних. І це ще не найнижча відсоткова ставка – кредити за ще нижчими ставками надавалися на депресивних територіях, молодим фермерам. Гарантом за кредитами виступав спеціальний державний банк. Кредитування проводилося строком на 10-20 років на цілі будівництва, розрахунку і аналізу, купівлі землі, засобів виробництва.

Інвестиційні субсидії. Інструмент також широко застосовувався – і являв собою надання на безповоротній основі певної суми коштів або певного відсотку від затрачених фермером коштів на чітко визначені цільові програми. Так, наприклад, на будівництво у тваринництві фермер отримував 50 тис. німецьких марок. Надавалися субсидії на 12 років. Якщо ж протягом 12 років фермер не зміг використати надані кошти за призначенням, він мав їх повернути.

Державні гарантії. Державний банк надавав приватним фінансовим установам гарантії за фермера – до 80%. Таким чином сільгоспвиробник міг вийти на ринок фінансового капіталу, банки погоджувалися з ним працювати.

Протягом 20 років інструменти підтримки фермерів змінювалися, але так чи інакше знаходили втілення у конкретних програмах підтримки виробників.

Так, з 1991 по 1996 рік діяла програма відродження селянських сімейних підприємств. Підприємство могло скористатися нею, якщо більше 50% його продукції належало до аграрного сектору. Також долучалися до програми ті підприємства, в яких більше 50% робочого часу витрачалося саме на аграрне виробництво. Основою для включення до програми ставав план розвитку підприємства. Стартова допомога становила 23,5 тис. німецьких марок, молодим фермерам додатково надавалося ще 15 тис. Державні інвестиції становили 90% від загальної суми, що планувалося витратити на будівництво, купівлю обладнання й інструменту, і доходили до 400 тис. німецьких марок. Додатково залучалися кредити за зниженими відсотковими ставками і державні позики. Протягом цього періоду програмою скористалися 1493 підприємства.

Приблизно такі ж умови існували для реструктуризації і відродження сільгосппідприємств у вигляді юридичних осіб. Програмою скористалися 314 підприємств.

У цьому ж періоді діяла програма аграрних кредитів для підприємств, що хотіли б обрати сільськогосподарський напрямок додатковим видом діяльності. У такому випадку підприємству потрібно було довести свою кредитоспроможність, а також спроможність отримувати дохід у сільському господарстві. Верхня межа інвестицій становила 143 тис. німецьких марок на одну робочу одиницю. Інші умови майже ті самі, що у попередніх програмах. Програмою скористалися 107 підприємств.

З 1996 по 2006 рік діяла програма підтримки аграрних інвестицій. Тут вже було введено розподілення на малі і великі інвестиції. Для малих інвестицій основою для включення в програму був розрахунок рентабельності, для великих потрібна вже була інвестиційна концепція. Відповідно розмежовувався і обсяг інвестицій для підтримки: для малих інвестицій – від 10 до 50 тис. німецьких марок, для великих – від 50 тис. до 1,35 млн. Також були передбачені субсидії, особливо на охорону навколишнього середовища, забезпечення здоров'я тварин, на розрахунки і аналіз, для молодих фермерів. У межах програми також була можливість залучити кредити за зниженими відсотковими ставками. Програмою скористалися 557 підприємств.

Виокремлюється серед напрямів підтримки програма власне Тюрингії щодо сприяння інвестиціям. В її межах фермери могли додатково до державних програм залучити кошти, тим самим збільшити державну допомогу, що обмежувалася у державних програмах. Програма діяла з 1994 по 2006 рік і передбачала субсидування на 75% з боку ЄС та на 25% за рахунок коштів землі Тюрингія. Наприклад, на 40-50% субсидувалася раціоналізація і реконструкція обладнання, особливо для тваринництва, на 35-45% – інвестиції у заснування своєї справи у садівництві тощо.

Програма, що діє зараз і розрахована до 2013 року, дещо скромніша у дотаціях, проте все одно масштабна. У програмі можуть взяти участь підприємства, 25% доходів яких отримуються від діяльності у сільському господарстві. При цьому, на відміну від попередніх програм, немає різниці щодо правової форми підприємства та побічним чи основним виробництвом є виробництво аграрної продукції. Інвестиційний обсяг, можливий для сприяння, – 2 млн євро. Субсидії можуть становити від 25% до 35% залучених коштів. Останнє – у випадку, коли залучення інвестицій сприятиме збереженню та нарощенню поголів'я. Особливим пунктом іде молочна програма, де можливий для сприяння інвестиційний обсяг становить до 5 млн євро, а можливі субсидії – до 40%.

Це неповний перелік колишніх і чинних державних програм підтримки агровиробника в Тюрингії. Проте, погодьтеся, про такі субсидії і відсотки українські виробники можуть поки лише мріяти.