Поштова адреса: 01135.  Київ-135, а/с 79. 
  Контактний телефон:  +38(044)227-93-55
  E-mail: info@agroprofi.com.ua 
             Передплатний індекс: 98990


Книги:

Топ переглядів за місяць:

ВИВЕДЕННЯ ДНІПРА З КОМАТОЗНОГО СТАНУ. «НІБУЛОН» готовий убезпечити внутрішні водні шляхи
Нібулон днопоглиблення24 листопада на лімітуючому перекаті «Дніпродзержинські ворота» у Дніпровському водосховищі...
РОЗМАЇТТЯ СМАКІВ НА UKRAINIAN FOOD EXPO
ukrainian food expo23-24 листопада у столичному виставковому центрі «КиївЕкспоплаза» проходила міжнародна виставка...
ЗАГАДКА У ЗАГАДЦІ
Загадки не люблять лише ті, хто не вміє їх розв'язувати, свідчить народна мудрість. Але це про...
ВІД ОБЛАДНАННЯ ДО САДЖАНЦІВ: ПЛОДООВОЧЕВА ВИСТАВКА У ФОРМАТІ B2B
fresh business expo 20175-7 грудня в Києві проходила міжнародна спеціалізована виставка Fresh Business Expo 2017. Вона...
ПДВ ПРИ ЕКСПОРТІ ОЛІЙНИХ: РУХ НА ЧЕРВОНЕ СВІТЛО
Цивілізоване суспільство вирізняє дотримання низки правил, які враховують інтереси всіх його...

Наші партнери:

ЛОВИСЯ, РИБКО…

Природу треба берегти? Аякже – ніхто й не заперечує. Тим більше, що стан довкілля погіршується з року в рік, бо людина у своїй господарській діяльності постійно витискає тваринний світ з традиційних ареалів. От і вітає кожен свідомий громадянин створення нових об'єктів природно-заповідного фонду – від місцевого до загальнодержавного значення, на території яких все живе почувається захищеним, може вільно жити і розмножуватися. У межах держави, так би мовити в глобальному масштабі, це видається слушним і корисним. А що робити людям, котрі волею законотворця опинилися на території заповідника? Ще вчора це були звичайні луки й ліс, річка і поле, берег моря, а сьогодні – об'єкт посиленої охорони природи. Але ж з діда-прадіда люди тут ловили рибу, збирали гриби, ягоди тощо і для декого такий промисел є єдиним джерелом заробітку.

Щоб розв'Язати ці колізії, Верховна Рада ухвалила ряд законів, зокрема «Про природно-заповідний фонд України». Звісно, що з часом життя виявляє прогалини в законодавстві, тому до законів потрібно вносити зміни. У січні 2010 року саме такою зміною запроваджено норму, відповідно до якої використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затвердженого центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, тобто Міністерством екології та природних ресурсів України.

Ця нібито незначна зміна вже декілька років завдає чималого клопоту населенню, яке мешкає і працює на території об'єктів природно-заповідного фонду, особливо рибалкам. Адже традиційно для вилову риби їм потрібно було отримувати дозвіл від Мінагрополітики, а тепер – ще й від Мінекології. Звісно, необхідність отримання додаткових дозволів рибалок не порадувала, та от біда – механізм отримання цих спеціальних дозволів від Мінекології не розроблений і донині. Як можна отримати дозвіл, котрий самі «дозволяльники» не знають як видавати? Це просто як у казці якійсь: «піди туди, не знаю куди, та принеси щось, не знаю що». Кумедність ситуації перестає веселити, коли усвідомлюєш, що значна кількість людей живе за рахунок рибного промислу, а через неузгодженість «нагорі» українські рибалки тепер щорічно не доловлюють значну кількість риби.

Зокрема, характерним прикладом є ситуація, що склалася в селищі Сєдово, яке після створення національного парку «Меотида» на північному узбережжі Азову, опинилося в межах його території. У квітні минулого 2012 року рибалкам селища, що здійснюють прибережний вилов риби, було оголошено про те, що у зв'язку з встановленням водних кордонів території національного парку «Меотида», вони повинні отримати спеціальні дозволи на вилов риби в Мінекології, незважаючи на те, що рибалки раніше вже отримали відповідні дозволи Мінагрополітики.

Ті, хто не бажав витрачати кошти на отримання нових дозволів, мали прибрати хамсово-тюлечні ставники, розташовані ближче 2 км від берега. Як кажуть рибалки, ці ставники мають бути на відстані до 500 м від берега, далі їх встановлювати немає сенсу, бо тюлька там майже не ловиться, а витрати на її доставку на таку відстань зростають багаторазово. Крім того, відсутність надійних плавзасобів на перевезення тюльки на такі відстані створює реальну загрозу для життя людей.

В той же час на Азовському морі промисловий вилов тюльки взагалі зупинено в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду. В результаті такої невизначеності протягом минулого та позаминулого років лише на Азовському морі втрати по вилову становили 20 тис. тонн, а рибалки вимушені мігрувати ближче до російських берегів, з усіма негативними наслідками – аж до конфліктів з тамтешніми прикордонниками.

До того ж потрібно зазначити, що Азовське море є внутрішнім морем, яке використовується лише двома державами – Україною та Російською Федерацією, і використання водних біоресурсів та визначення лімітів, затверджених міжнародними угодами, здійснюється для двох держав. Отже, не освоєні нашими рибалками ліміти дістануться російській стороні.

Аналогічна ситуація склалася і в Дунайському біосферному заповіднику, де в результаті вказаної правової колізії значно впали вилови дунайського оселедця, що призвело до значного зростання соціальної напруги серед місцевого населення, яке в більшості є потомственими рибалками.

Чинна редакція закону вимагає встановлення ліміту на використання природних ресурсів в межах заповідника, тобто частини водойми, що призводить до практики подвійного лімітування. Коли мова йде про рослинні та більшість тваринних чи рекреаційних ресурсів у межах певної території, розробка такого обґрунтування не становить особливих труднощів. У випадку з водними біоресурсами ситуація зовсім інша. У зв'язку з особливостями їх життєдіяльності ні в нашій державі, ні за кордоном не існує методик, якими б чітко можна було визначити наявну кількість риби в тому чи іншому місці водних об'єктів. Отже, якщо взяти певну ділянку заповідника на відкритій частині водного об'єкта, то неможливо визначити кількісний склад іхтіофауни, який перебуває в даний час на цій акваторії.

Дієвою є лише методика визначення та затвердження лімітів та прогнозів допустимого вилову на весь водний об'єкт, а не на його певну, неізольовану частину. Міграції риби створюють об'єктивні перешкоди не лише для встановлення лімітів на обмежених ділянках, але й для обліку виловленої риби. Ретельний облік уловів необхідний ще й для аналізу стану популяцій промислових видів риб і, знову ж таки, для розробки лімітів на майбутній рік. Така ситуація змушує багато риболовецьких підприємств вести два журнали прийнятих водних живих ресурсів – в межах і поза межами заповідника. Якщо риболовецькі човни ведуть промисел на території об'єкта природоохорони та поза його межами, вони також мають вести два промислових журнали.

Але ж використання водних біоресурсів не може зводитись лише до встановлення лімітів та обліку виловленої риби. Необхідно керуватись ще й базовими Правилами рибальства для того чи іншого басейну, які повинні розповсюджуватись на території заповідників, та Режимами рибальства (які встановлюються щорічно та гнучко і оперативно реагують на зміну ситуації в риболовецькому басейні), контролювати наявність в риболовецьких підприємствах ліцензій, причалів, різноманітних дозвільних документів і т. д. Ці заходи, як і встановлення лімітів, повинні опиратись на багаторічну базу даних, значну матеріальну базу і досвід роботи, напрацьовані в рибній галузі ще з радянських часів. Усе це традиційно сконцентровано у Держрибагентстві, а залучити таку кількість фахівців в об'єкти природно-заповідного фонду, департаменти екології та природних ресурсів облдержадміністрацій та структурні підрозділи Мінекології (котрі відповідно до чинного законодавства мають відати дозволами на територіях заповідників різного рівня) об'єктивно неможливо.

Раз норма закону вступила в конфлікт з нормою життя, закон потрібно змінити, причому зробити це так, щоб і природа не страждала, і люди. Відповідні зміни були розроблені і у квітні цього року направлені на розгляд Верховної ради. Хто не пам'ятає, можу нагадати, настільки «плідно» працювали депутати навесні – то бійка, то блокування, то колективні «походи у кіно». Більш-менш налагодити роботу вдалося лише під самий кінець другої сесії і на рибалок з їх проблемами у депутатів часу не вистачило. Щастя, що хоч профільний комітет розглянув законопроект і ухвалив рекомендувати Верховній Раді ухвалити його за основу.

Що ж пропонує суб'єкт законодавчої ініціативи? У результаті багатомісячної співпраці фахівцям Держрибагентства України та Міністерства екології вдалося узгодити всі дискусійні моменти і створити оптимальний механізм регулювання водних біоресурсів на заповідних територіях. Та й на засіданні комітету директор Департаменту заповідної справи Мінекології України Віктор Канцурак та Голова Держрибагенства України Віктор Дроник виступали «єдиним фронтом». Рішення просте, як і все геніальне: використання водних біоресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду повинно здійснюватися на підставі дозволів Держрибагентства. Саме воно буде затверджувати ліміти  та прогнози допустимого вилову водних біоресурсів, видавати дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів, затверджуватиме режими рибальства, добування (вилучення, вилову) та відтворення водних біоресурсів, бо має для цього максимум компетенції.

На думку розробників законопроекту запропоновані зміни нададуть як Мінекології, так і адміністраціям заповідників цілком достатні важелі для контролю за рибним промислом на території об'єктів природно-заповідного фонду. Адже вилов риби здійснюватиметься відповідно до режиму конкретного об'єкту природно-заповідного фонду, котрий буде погоджувати заявку риболовецького підприємства на виділення квоти. Ліміти вилову для заповідних територій, так само, як і режими рибальства в них, також узгоджуватиме Мінекології. Ну і нарешті – промисловий лов можливий лише за перепустками адміністрації заповідника. Як бачимо, запобіжних заходів, аби вилов риби не перейшов у хижацьке винищення, більш ніж досить. Таким чином і природу вдасться захистити (адже усі дозволи погоджуватимуться з відповідними органами природо охорони) і рибалкам бігати по інстанціях не доведеться.

До того ж внесення змін до закону зніме соціальну напругу серед природокористувачів, викликану подвійною системою лімітування та отримання дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів. Крім того, як показало життя – невдалі закони замість захищати природу лише блокували традиційне рибальство. І загнані у безвихідь люди вимушені були ловити рибу вже без будь-яких дозволів – тобто браконьєрствувати, щоб хоч якось прожити.

 

 

 

Стати Агропрофі просто! Лише за кілька кліків!

Ціни на зернові: