Статті

«ПОЛЕ – ТО МОЯ СВОБОДА!»

Київщина багата затишними місцинами. Поблизу Білої Церкви між річкою Рось і її притокою Поправкою затишно влаштувалося село Острів. Назву село, мабуть, отримало від доволі великого острову, що його створює течія Росі на північ від села. За даними перепису 1885 року тут мешкало 1958 осіб, а вже за 12 років населення зросло до 3093 чоловік. За минуле століття змінилося три державні лади, змінилося три країни. А село залишилося зі своєю старою назвою – от тільки жителів у ньому поменшало: за даними перепису 2001 року проживає тут 2127 осіб.

З 2000 року на цих землях розпочало роботу приватне підприємство «Острівське», очолюване Петром Комахою, на гостині в якого ми й побували.

Петро КОМАХАПетро Комаха – досвідчений керівник, цьогоріч виповнилося 35 років, як він працює у сільському господарстві. Хоча від початку і не збирався йти в агрономи, та мабуть доля, характер і спадковість вирішили все інакше.

Народився він у Літинському, нині Жмеринському, районі Вінниччини. Прадід його по батьківські лінії за належну службу в армії отримав тут від держави земельний наділ, а від місцевого урочища Комахи – прізвище. Він гідно працював на ній і потому передав родинну землю синові. Коли ж до влади прийшли більшовики, то селянин Комаха із землею автоматично став куркулем… Відтак батько Петра Олександровича – Олександр Маркович, який, на жаль, вже пішов з життя, – в 10 років залишився круглим сиротою. З дитячих років він важко працював. Потім була жахлива Велика Вітчизняна війна, виграти яку допомогли мільйони таких от, як Олександр Маркович, куркульських синів, яких завжди пхали у саме пекло. За війну батько отримав два поранення – останнє 8 травня – за день до підписання капітуляції Німеччиною. Проте через дефіцит робочих військових кадрів, до 1949 року він ще служив в армії, потім повернувся до рідного села на Вінниччину. Разом із дружиною світлої пам'яті Мариною Василівною виростили вони чотирьох дітей – двох синів і двох доньок.

Петро Олександрович, старший, по закінченні 8 класів вирішив подати документи до морехідного училища у Пярно (Естонія), проте недовго там провчившись, зрозумів, що це, як кажуть, «не його». Тож повернувся в Україну і закінчив ще дев'ятий і десятий шкільні класи. Потім була служба в армії і думки податися до училища КДБ. Та й тут щось не заладилося – тож Петро Олександрович разом з братом, на півтора роки молодшим, вирішили вступити до Білоцерківського сільськогосподарського інституту (нині Білоцерківський національний аграрний університет) на агрономічний факультет. До речі, 1973 року, гордо наголошує наш співрозмовник, на цей факультет Білоцерківського сільгоспінституту був точно такий великий конкурс, як і 2013 року – 7 чоловік на місце.

У школі і в інституті Петро не тільки добре вчився, а й грав у духовому оркестрі, займався у секції вільної боротьби, отримавши звання майстра спорту. Таких передовиків влада цінувала, тож у 1978 році, здобувши диплом агронома, він відразу отримав і роботу – у колгоспі ім. Ватутіна, що в селі Запруддя Рокитнянського району Київщини. Рік працював там агрономом, потім отримав посаду головного. Роботи вистачало: загальна оброблювана площа колгоспу становила 3650 га, з них на 930 га вирощували цукрові буряки – щорічно на заводи здавали 25-30 тис. тонн солодких коренів.

Петро Олександрович КОМАХА разом із сином Віталієм на полі рідного господарстваВлада не тільки цінує обдаровану молодь, а й знаходить для неї нові випробування. Тож 1982 року з цілком успішного колгоспу Петра Олександровича перевели, або перекинули, як тоді казали, до відстаючого радгоспу «Дружба», біля села Острів Рокитнянського району. Прийшов він туди головним агрономом. Як згадує, збитки господарства на той момент становили близько 600 тис. радянських рублів, з них 287 тисяч – у рослинництві. Нова команда зробила свою справу – вже за перший рік радгосп отримав 87 тисяч рублів прибутку. Потім вийшли вже на рівень прибутковості у 600-700 тисяч рублів.

Займалися в основному овочівництвом – овочі тут вирощували на 400 га. Мали 9 га теплиць під плівкою. Були роки, згадує Петро Олександрович, коли збирали по 800 тонн цибулі. Тільки до Білої Церкви постачали 2 тис. тонн капусти, а ще були поставки овочів до Москви, Мурманська, Архангельська. Овочі вирощували за знаною тоді на весь Радянський Союз Астраханською технологією, що давала можливість значно знизити затрати праці, зменшити витрату насіння, отримувати більш ранні врожаї тощо.

За певний час роботи Петро Олександрович Комаха став директором радгоспу. У 1998 році радгосп реформували у колгосп, проте ані перейменування, ані кризові 90-ті роки не вплинули на його успішну роботу. Проте у 2000 році Петру Олександровичу довелося полишити директорування.

Проте вже 14 серпня він заснував приватне підприємство «Острівське». Починали з 36 га землі, нині ж тут обробляють 1400 га.

Цьогорічним врожаєм Петро Олександрович задоволений. Мають більше 50 ц/га озимої пшениці, яка вся відповідає другому класу, пивоварного ячменю отримали 43 ц/га, вже молотять ранню сою і планують отримати 31-32 ц/га. Очікують зібрати 35 ц/га соняшнику і не менше 120 ц/га кукурудзи.

Має ПП «Острівське» і цукрові буряки. Цього року це єдине в Рокитнянському районі господарство, що посіяло цю культуру на 45 га. Втім наразі цукристі – не дуже вигідна культура, зізнається Петро Олександрович. Проте агрономічна свідомість не дає йому змоги відмовитися від неї.

Пшеницю в «Острівському» сіють переважно німецької селекції, яка дає меншу врожайність, проте більш якісне зерно. Так, нинішні показники господарства по пшениці – це 28% клейковини і до 15% білку. Проте вирощують і українські сорти.

Практично все насіння соняшнику імпортне, як і кукурудзи – вона, здебільшого, монсантівська. Сою сіють переважно вітчизняну – сорт Аннушка, проте є і канадський сорт Медісон. Соєю в господарстві займаються вже зо п'ять років і останнім часом виділяють під неї не менше 200 га.

Перший рік, як, на жаль, не посіяли горох – через відсутність ціни на нього. Так само відмовилися від гречки, щоправда, проблема більше не з ціною, а зі збутом. Петро Олександрович згадує, що за часів СРСР був нагороджений бронзовою медаллю за вирощені 24,5 ц/га гречки на 220 гектарах. Проте, говорить він, і ціни тоді були інші: тонна пшениці коштувала – 94 рублі, а зерна гречки – 340 рублів.

В «Острівському» близько 30 чоловік працюючих. Господарство забезпечене сільгосптехнікою: мають два імпортні зернозбиральних комбайни і один силосний, імпортні також сівалки і трактори. Для зберігання зерна працюють обладнані зерносховища. Тож господарство має змогу надійно зберігати вирощене збіжжя і чекати справедливої ціни за нього.

Сучасне аграрне підприємство важко собі уявити без тваринництва. Тож шість років тому в господарстві відремонтували старі приміщення, оснастили їх сучасним обладнанням і зайнялися свинарством. Були часи, коли терпіли збитки від тваринництва, проте нарази ситуація покращилася, і нинішні закупівельні ціни на рівні 20-21 грн/кг живої ваги господарів цілком влаштовують. Зараз в «Острівському» утримується 350-500 голів свиней. Корми, в основному, готують з власної продукції, домішки використовують лише для відгодівлі зовсім маленьких поросят. Утримують м'ясну породу, проте в планах вирощувати і гібридні породи. Також в планах довести кількість свиноматок до 70 з нинішніх 50, щоб не доводилося закуповувати молодняк зі сторони.

Свиней у вазі від 110 до 150 кг продають або на Антонівський м'ясокомбінат, або реалізовують приватникам.

Бухгалтерською справою у господарстві відає Марія Комаха – дружина Петра Олександровича. Син Віталій став продовжувачем родинних традицій – закінчив агрономічний факультет БНАУ, і вже два роки працює в господарстві головним агрономом. Батько цілком задоволений його роботою і поправку на незначний досвід не робить. Дочка Ірина закінчила Вінницький медінститут і Київську медакадемію. Працює в Білоцерківському шпиталі невропатологом.

Діти подарували подружжю Комах п'ятьох онуків, молодший з яких – Артем – народився днями, 30 серпня 2013 року.

Не пройшла дарма агрономічна освіта і для брата Павла Олександровича Комахи – він нині також займається сільським господарством в Обухівському районі Київщини.

«Я дуже радий, – каже просто про свою роботу Петро Комаха, – що Бог дарував мені можливість працювати в селі, на землі, як мої дід і прадід. – Поле – це моя стихія. Це моя свобода!»

Може, зараз в селі Острів живе і менше людей, ніж століття тому. Не одне воно таке село. Проте історія створюється із низки злетів і падінь. І, може, через якийсь час, все більше людей віднайдуть свою стихію саме у полі.

 

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"