Статті

«Я ТІШУСЯ, КОЛИ ДІТИ РОЗУМІЮТЬ МЕНЕ З ПІВСЛОВА!»

Олена Дорош працює в школі з 1972 року, викладає історію. Родом з Житомирщини, ще дівчинкою вона мріяла стати вчителем історії, проте життя змусило закінчити профтехучилище і 7 років пропрацювати на будівництві. Однак мрія все ж мала втілитися: Олена потрапила до Дніпропетровська будувати хлібозавод і висотні будинки, і паралельно, поки решта співробітників відпочивала, граючи в карти і доміно, жінка корпіла над підручниками і зрештою закінчила Дніпропетровський держуніверситет за омріяною спеціальністю.

Але її життя скидалося на пригодницький серіал, бо потому закидала її доля до Казахстану, згодом до Криму і упродовж 14 років випробовувала пані Олену на Миколаївщині. Складні умови, відсутність питної води за повсякчасної спеки й розпад СРСР привели її 2000 року до сестри в село Черняхів Кагарлицького району на Київщині. Одразу ж приступила до вчителювання у місцевій школі, проте, щоб заробити родині на житло тут, вона на п'ять років майнула на заробітки до Італії. Надивившись на світ, Олена Михайлівна повернулася в Україну і придбала омріяну домівку. За її відсутності у Черняхівській школі змінилося чотири вчителі історії…

«Пропозицію керівництва школи знову пристати до роботи я сприйняла з радістю, – говорить Олена Михайлівна. – Черніхів – село особливе, з багатющою історією, з численною кількістю цікавих постатей. Так склалося від початку століття». Наприклад, розповідає вона, був у селі чудовий учитель Назар Кирилович Панченко. Його всі дуже поважали і любили, за свою роботу він був навіть нагороджений путівкою в Гагри. Перед війною він свідомо пішов на строкову військову службу, а за декілька місяців до демобілізації розпочалася Велика Вітчизняна війна. Пройшовши воєнне пекло, він геройськи загинув весною 1945-го, підбивши 5 танків. За цей подвиг його було представлено посмертно до звання Герой Радянського Союзу. Проте через те, що він родом з Черняхова, де свого часу бешкетувала банда Зеленого, світлої пам'яті Назар Кирилович отримав орден Червоної Зірки.

Олена Дорош на стенді творчих робіт Черняхівської ЗОШЦього року у Черняхівській школі навчається 147 учнів, класи складаються з 16-18 учнів. Олена Михайлівна – класний керівник у досить складному, за її словами, тепер уже 9-му класі. Однак, як би там не було, вона його ні на який інший не проміняє. Бо нездібним зрештою більше вважає вчителя, аніж учня, якому педагог не спромігся допомогти розкритися, віднайти своє покликання.

На жаль, констатує вчителька, ми маємо загальносвітову проблему неуваги до дітей з боку батьків. Дорослі вважають, що достатньо дитині придбати омріяний мобільний телефон або комп'ютер, нарядити у сучасний одяг і нагодувати чіпсами або іншим рекламним непотребом, і на цьому їхня батьківська любов вичерпується. Діти потребують повсякчасної уваги дорослих, терпіння і любові.

«У кожної дитини від народження є здібності. Однак їх потрібно розвивати. Наприклад, була у нас дівчинка-сирота, яку виховує бабуся. Коли я прийшла до школи, вона вчилася у 9 класі. І мріяла бути юристом. Чесно кажучи, вона була слабенькою. Проте її наполегливість створила справжнє диво: ми працювали з історії та з мови, докладали пекельних зусиль, долали насмішки однокласників. Як результат, за підсумками ЗНО вона вступила на бюджет до Київського національного університету культури і мистецтв на юридичний факультет. Тепер Оленка Дем'яненко вже на другому курсі. Якби ви бачили, на якого білого лебедя перетворилося те маленьке каченя. Дівчина просто розквітла. Молю Бога, щоб він іще дав пожити її бабусі, аби та побачила свою дівчинку щасливою.

Є інший приклад: був здібний хлопчик від природи, проте скільки я не билася, скільки не наполягала на необхідності вчитися, він закопав свій талан. Боліслав вступив до інституту на багажі своїх знань, проте далі не рушив. Тепер страшенно жалкує. Та я сподіваюся, що він-таки візьметься за розум, бо ще є час. А от його молодша сестричка Ярослава на його досвіді всій талант не ховає.

Діти скрізь різні. Я обожнюю їх і свою роботу. До кожного уроку завжди готуюся, бо хочу не лише змістовно, але і цікаво викладати. Дуже тішуся, коли діти розуміють мене з півслова».

На запитання, з чого почнете перший урок цього року, Олена Михайлівна відповіла: «З Шевченка! Я вже назбирала матеріалів, все продумала, підготувала. Ця тема мені дуже близька, бо я закінчила історико-філологічний факультет, і моя спеціальність – учитель історії та філології. Ми ж Шевченком дихаємо і Шевченком живемо. До речі, на початку літа наш викладацький колектив по завершенні навчального року цілеспрямовано їздив до Канева – до Шевченка. Тепер маємо мрію звозити туди наших учнів!»

 

© 2018 ТОВ "Агромедіа-Про"